Отитом називають запальний процес, що виникає у вухах. Найчастіше спостерігається отит у дітей до трьох років, коли дитина ще не вміє правильно чхати і сякатися, що створює надлишковий тиск в євстахієвій трубі і провокує виникнення захворювання. Зазвичай про нього свідчить біль у вусі на тлі респіраторного захворювання. Однак існує кілька видів отиту, що мають специфічну симптоматику.
Класифікація
За місцем виникнення:
-
-
- запалення внутрішнього вуха – захворювання впливає на розташовані в цій частині слухові рецептори, що передають інформацію в мозок, і рівновагу;
- запалення середнього вуха проявляється катаральним отитом (запалення слизової), серозним отитом (скупчення рідини при відсутньому запальному процесі), гнійним отитом (запальний процес має гнійну природу);
- запалення слухового проходу і вушної раковини (зовнішній отит): поділяється на обмежений, представлений найчастіше гнійників, і дифузний, що характеризується запаленням підшкірної клітковини і шкіри зовнішнього слухового проходу.
-
За типом збудника:
-
-
- викликаний бактеріями, найчастіше стафілококовими і стрептококовими;
має вірусну природу (переважна більшість наслідок захворювання вірусом грипу);
отомікозний, тобто спровокований грибами.
- викликаний бактеріями, найчастіше стафілококовими і стрептококовими;
-
За ступенем перебігу:
-
-
- хронічний отит – захворювання, що не припиняється більше трьох місяців з повторюваним виділенням гною;
гострий отит: хворий одужує протягом місяця;
проміжний або підгострий отит, відповідно, що протікає у періоді від одного до трьох місяців.
- хронічний отит – захворювання, що не припиняється більше трьох місяців з повторюваним виділенням гною;
-
Причини
Для кожного виду отиту характерні різні причини виникнення.
Зовнішній отит
Отит зовнішньої частини слухового проходу в переважній більшості випадків викликаний пошкодженням шкіри вушної раковини, зазвичай при занадто ретельному чищенні вушними паличками або іншими предметами. Ще однією причиною може бути переохолодження і зниження імунітету. Також, частіше, ніж у інших, зовнішній отит зустрічається у відвідувачів басейну (хлор і вода подразнюють шкіру і роблять її чутливою до впливу бактерій).
Середній отит
Середній отит також може бути спровокований переохолодженням і зниженням імунітету або травмою. Бувають випадки виникнення отиту на тлі загострення алергії. Нерідко при порушенні природної вентиляції слухової труби, викликаної фізіологічними і механічними змінами, розвивається середній отит незапальної природи. В основному ж, середній отит є ускладненням гострих респіраторних захворювань, в тому числі і вірусних. Прикладами таких захворювань можуть бути синусити і риніти, грип, аденоїди і багато інших.
Внутрішній отит
Отит внутрішнього вуха виникає або як важке ускладнення середнього отиту, або внаслідок серйозних травм кісток черепа і впливу інфекцій важкого характеру (прикладом таких інфекцій може бути сепсис, як наслідок хірургічного втручання).
Симптоми
Одним з найбільш небезпечних симптомів отиту є зниження слуху, іноді його втрата. Такий стан характерний для внутрішнього отиту. Також супутніми ознаками можна назвати запаморочення, нудоту і блювоту, нестійкість і сильний шум у вухах.
Зовнішній отит
Може бути обмеженим і розлитим (дифузним). При останньому спостерігається біль і закладеність вуха, набрякла і нерідко потовщена шкіра слухового проходу. Виділення з вуха від жовтуватих до прозорих. Такі симптоми, як свербіж і температура, можуть коливатися в значній мірі. Для обмеженого зовнішнього отиту характерні почервоніння і набряк шкіри слухового проходу, пульсуючий біль. Часто на шкірі вушної раковини можна виявити фурункул (запалення волосяного фолікула), при розтині якого виділяється гній.
Середній отит
Найпоширенішим є отит середнього вуха (серозний, катаральний, гнійний). Серозний середній отит ще називають ексудативним. Крім таких поширених симптомів, як шум і закладеність вуха, зниження слуху, спостерігаються і специфічні: відчуття переливання рідини при повороті голови, що супроводжується виділеннями при розриві барабанної перетинки.
Відмітною ознакою катарального отиту може бути гострий і пульсуючий біль у вусі, що віддає в щелепу і в голову. Також він супроводжується загальною слабкістю і підвищенням температури.
Одним з найнебезпечніших можна назвати гнійний отит середнього вуха, при якому спостерігається наростання різкого болю у вусі, що віддає в тім’я і скроню. При цьому слух помітно знижений, з’являється шум і закладеність вуха. Приблизно на третій день розвитку хвороби барабанна перетинка перфорується і виділяється слизисто-гнійна рідина, часто з кров’ю. Серед загальних симптомів відзначаються загальна слабкість, поганий сон, відсутність апетиту, підвищення температури.
Діагностика
Зазвичай визначення отиту нене є складним зважаючи на наявність специфічних симптомів. Однак методів діагностики розроблено досить багато.
В першу чергу, лікар проводить огляд пацієнта, аналізує скарги і симптоми, зіставляє з анамнезом. Для огляду пацієнта передбачено кілька способів:
-
-
- за допомогою отоскопа (отоскопія) оглядають вушну воронку і барабанну перетинку;
- застосування хірургічної оптики, називають її отомікроскопія;
- для виключення ураження слухового нерва використовують проби з камертонами;
- проводять дослідження реакції на різну частоту звуків (аудіометрія);
- рухливість барабанної перетинки виявляють за допомогою тімпанометрії;
- широко застосовується лабораторна діагностика;
- при спірному діагнозі пацієнт відправляється на томографію (рентгенографію);
- при скаргах на запаморочення і втрату рівноваги проводяться вестибулярні проби;
- прокол барабанної перетинки (тимпанопункцію) також використовують в діагностичних цілях для оцінки рідини при серозному і гнійному отиті.
-
Лікування
Лікування отиту, як і його діагностика, безпосередньо залежить від форми і місця його виникнення. Найбільш простим є лікування зовнішнього отиту, для якого необхідно обробляти запалене місце антибактеріальними препаратами, обмежити контакт з водою, ретельно стежити за гігієною (вчасно видаляти скупчення гною і вушної сірки). При цьому не зайвим буде підвищити загальний імунітет, приймати вітаміни групи В і С. Таке лікування може проводиться вдома, проте бажано все ж відвідати отоларинголога.
При інших формах отиту лікування може призначати тільки кваліфікований лікар, так як самолікування може викликати важкі ускладнення аж до повної втрати слуху.
При середньому отиті за показаннями лікування може проводитися в стаціонарі. Лікар, крім антибактеріальних, жарознижуючих і знеболюючих ліків, може призначити фізіопроцедури, продування євстахієвої труби, прокол барабанної перетинки (при такому методі лікування обмежується контакт з водою). Часто призначаються судинозвужувальні краплі в ніс для зменшення тиску на барабанну перетинку і поліпшення прохідності євстахієвої труби.
Коли говорять про лікування отиту внутрішнього вуха, мають на увазі виключно лікування в стаціонарі. Крім симптоматичного і протимікробного лікування, за показаннями проводять лікування хірургічним шляхом.
Ускладнення
Ускладнення отиту зустрічаються при затяжному перебігу хвороби, несвоєчасному і некваліфікованому лікуванні. Найбільш небезпечними з них вважаються: отогенний менінгіт, сепсис, мастоїдит, розрив барабанної перетинки, повна або часткова втрата слуху, пошкодження лицьового нерва.
Профілактика
До загальних заходів профілактики отиту можна віднести підвищення імунітету, дотримання правил гігієни вуха, уникнення травмування слухових шляхів, профілактика захворювань носоглотки, профілактика ГРЗ і ГРВІ. Важливу роль в профілактиці отиту грає своєчасне лікування простудних захворювань (ринітів, синуситів), виправлення фізіологічних дефектів (викривлення носової перегородки).
При перших симптомах отиту необхідно негайно звернутися до лікаря-отоларинголога для постановки точного діагнозу і призначення коректного лікування.